Поглянь навколо — ось хвилясті ниви,
Де зріле жито вітер колихав.
А десь у небі — хмари білогриві
Везуть краплини чисті, без гріха.
Мереживо міцного павутиння,
Прозора тиша в затінку дерев,
Які ховають гіллям попідтиння,
Де спить спокійно день — кудлатий лев.
А ми йдемо з тобою по стежині,
Що серед поля-лану за селом,
Радіємо цій рідкісній картині,
Мов птахи, що постали на крило.
Обабіч синь волошок мріє в житі,
Ти їх вплітаєш у ясний вінок...
О, як вони відтінюють блакиттю
Твою красу — найкраща із жінок!
А маки, що в руках твоїх дрімають,
Палахкотять черлено, як вогонь,
Й цілунками медвяно зацвітають,
І манять теплі доторки долонь...
Ідуть літа, і жито знов дозріло,
Як в день, коли зустріли чудо-мить
Того благословення, що зуміло
Кохання наше вічне освятить.
©Ігор Штанько
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1068325
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.09.2026
автор: Hmelyar