День почався вже звично – тривога.
Сонце сонно постукало в шибку.
В голові окрім кави – нічого.
Від новин я їжачуся дибки.
Одягаю, мов шкіру, вчорашнє.
Стрілка мірно крокує в майбутнє.
Так хотілося вірити в краще,
Та війна в кожній думці присутня.
Гіркота – все чорніше на денці.
Гладжу небо до ясної сині,
Щоб відчути – із ним я – в безпеці,
Ну хоча б на хвилиночку нині.
Я занурюсь у справи, як робот.
По крупинці зберусь воєдино.
Навіть страх – виліковна хвороба,
Дехто каже – доволі невинна.
День мине, і забуде про мене,
Одягнеться у вечір заграви,
Небо стане, як спомин, - червлене,
Почорніє в горнятку, мов кава.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1067989
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.08.2026
автор: Оксана Дністран