[b][color="#ff0000"]І. МЕСОПОТАМІЯ[/color][/b]
[color="#ff0000"]Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
[b][i]"Прахом уста земель не вкрив би..." [/i][/b]
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)[/color]
***
[color="#ff0000"][b]ПІСНІ ВАВІЛОНСЬКОГО САДУ.
[/b]
[/color]
[b] [i](Драматичний ескіз у ритмізованій прозі
на три з’яви в дусі шумеро-аккадського епосу)[/i]
[/b]
[color="#ff0000"][b][i]«Великі води не можуть загасити кохання, і річки не залиють його».[/i]
Книга Пісні Пісень (8:6-7)
[/b][/color]
[b]ДІЙОВІ ОСОБИ:[/b]
[b]Навуходоносор II [/b]– цар Вавілона, великий будівничий і полководець.
[b]Амітіс (Семіраміда) [/b]– його дружина, мідійська царівна, донька гірського царя Кіаксара.
[b]Жрець-уму –[/b] верховний жрець храму Мардука, зікурату Есагіли.
[b]Хор вавілонських жерців та будівничих[/b] — голос волі царя та праці міста.
[b] ЗАСПІВ. МОЛИТВА ПІДНЯТИХ РУК[/b]
[i]Голос Жерця-уму, що стоїть на вершині зіккурату Есагіла, вежі Етемена́нкі. Звучать важкі удари великих мідних гонгів. Хор вітає богів і закладає фундамент історії.[/i]
[b]Жрець:[/b]
Про Вавілон, що піднявся до зір, я співаю!
Про Навуходоносо́ра, царя чотирьох сторін світу,
Що приборкав народи і висушив сльози пустелі.
Слухайте, небеса небес, слухай, райська земле Еде́ну!
Як камінь зустрівся зі смолою і став горою,
Як кохання володаря перетворило глину на рай для цариці.
[b]Хор:[/b]
О Марду́ку, владико золотого престолу!
О Ма́мі, праматір, що виліпила серце людини!
Почуйте Пісню про Сад, що піднявся над часом,
Почуйте про Амітіс, мідійську зозулю в гніздечку із цегли!
[b] З’ЯВА І. ТУГА МІДІЙСЬКОЇ ПТАХИ[/b]
[i]Внутрішні покої Південного палацу. Стіни з синьої глазурі. Амітіс сидить біля вікна, крізь яке дихає спекою пустельний вітер. Вона тужить за прохолодою гір.[/i]
[b]Амітіс:[/b]
Мій батько залишив мене в царстві сухого піску,
Де сонце Шамаша випалює очі та душі.
Вавілон твій величний, мій царю, та серце моє помирає.
Я задихаюся в цьому пилу, я прагну зелених дерев батьківщини,
Де туман обіймає стрункі кипариси і плачуть гірські джерела…
Якщо я помру тут – моя кров стане пилом під твоїми ногами.
[b]Навуходоносор:[/b]
Облиш свої сльози, Іштар мого серця!
Я – цар, перед яким тремтять гори Лівану!
Якщо немає тут гір – я підніму їх із праху.
Якщо немає прохолоди – я змушу Євфрат текти до неба.
Тисячі рабів закладуть фундамент із каменю і свинцю,
Смола-асфальт триматиме землю, щоб ти усміхнулась!
[b]З’ЯВА ІІ. ТАНЕЦЬ ПІД ЗОРЯМИ БОГА СІНА[/b]
[i]Найвища тераса Садів Семіраміди. Ночі в зорях Бога Місяця-Сіна. Шелестять молоді кедри й мирти. Чути безперервний ритмічний скрип помп, що підіймають воду крізь порожнисті колони.
[/i]
[b]Навуходоносор:[/b]
Там, у підземеллях, раби обертають колеса,
Шкіряні черпаки п’ють холодну кров річки Е́а.
Вода підіймається вгору, мов соки дерев живоплодних,
Танцюй для мене, Амітіс, ти – моя світла Інанна!
[i](Амітіс танцює під удари тимпанів, скидаючи прозорі ассирійські шати. Браслети на ногах дзвенять у лад із водою. Сцена переходить у любощі на леопардових шкурах)[/i].
[b]Хор [/b][i](за кулісами, вуркотливим, сакральним речитативом):[/i]
Земля поєдналась із небом, волога упала на камінь!
Велика Мамі стоїть над їхнім царським ложем!
Вона бере червону глину Вавілона, вона бере кров богів-Аннунаків,
Вона вплітає життя у лоно цариці Амітіс.
Буде спадкоємець престолу! Буде благословенний Сад!
[b] З’ЯВА ІІІ: Падіння завіси – подяка Мамі [/b]
[i]Внутрішнє святилище храму Богині-Матері Ма́мі. Амітіс, уже в тяжбі, тримає в руках золоту чашу з жертовним фініковим вином та плодами граната. Поруч стоїть Навуходоносор у парадному царському вбранні.[/i]
[b]Амітіс:[/b]
О Мамі, Нінту́, праматір усього живого!
Ти, що оберігаєш жінку в часи її мук і тривоги.
Твоя рука торкнулася мене в тіні зелених терас,
Коли мій цар дарував мені свою ласку і ніжність.
Прийми це вино, солодке, як мед із плодів Еде́ну,
Прийми ці гранати – символ твого вічного лона.
Захисти дитя, що б’ється під моїм серцем,
Як цей Сад захищає мене від палючого сонця-Шамаша!
[b]Навуходоносор:[/b]
Я, Навуходоносо́р, пастир, що доглядає твій люд,
Схиляю свою корону перед вівтарем твоїм, Ма́мі.
За те, що дала моїй цариці радість плоду і силу,
Я прикрашу твій храм чистим золотом із далеких земель.
Нехай наш рід триває, доки стоять ці кам’яні гори!
[b] ЕПІЛОГ. В тіні Еде́ну[/b]
[i]Минули роки. Навуходоносор і Амітіс – літні, величні володарі, сидять на тій самій терасі. Сад став густим, дерева закрили небо. Звучить філософська, заспокійлива мелодія ліри.
[/i]
[b]Амітіс:[/b]
Наші тіла слабшають, мій царю. Земний час стікає, як вода крізь колони.
Що лишиться від нас, коли боги заберуть наш подих?
[b]Навуходоносор:[/b]
[color="#ff0000"][i]Сад цей як подих кохання залишиться жити,
І спів ранковий мідійської птахи знов сонце розбудить.
Вдвох, як і жили, кохана, підемо з тобою у Вічність.
В зеленотрав’я Едену, де смерті немає.
Будемо там, як раніше – удвох молодими,
і ти, моя світла Інанно, станцюєш у зорях для мене.
[/i][/color]
[b]Хор [/b][i](Фінальний акорд):[/i]
Вони заснули, але Сад їхній не вмирає.
…Кожен шелест листя – це поцілунок Навуходоносо́ра.
Кожна крапля води – це сльоза радості Амітіс.
Слава царю! Слава Голубці-цариці!
Слава богам Вавілона вовіки!
***
[color="#ff0000"] [b]«ШАММУРАМАТ – ГОЛУБКА НА НЕБІ»[/b][/color]
[b][i]Цю пісню співають дівчата-пряхи та каменярі на берегах Євфрату, дивлячись на зелені тераси, що височіють над містом «Божих Врат»-«БАБ-ІЛІ» (Вавілоном).[/i][/b]
[i](Ритмічний, розспівний речитатив у дусі шумеро-аккадського епосу під акомпанемент одинарних ударів тимпанів):[/i]
Хто це підіймається над стінами палацу, мов ранковий туман?
Це не хмара бога Адада, це не дим від жертовних багать Мардука.
То мідійська птаха кружляє на вершині кам’яних гір,
То Амітіс танцює для нашого пастиря-царя.
[b][i]Приспів:[/i][/b]
О Шаммурамат! Семірамідо, голубице наша!
Ти прилетіла з північних скель, де плачуть ліси.
Твої крила прозорі, твої очі – чистий лазурит.
Семірамідо, ти принесла прохолоду в наше випалене місто!
Цар Навуходоносо́р підкорив царів і розбив щити ворогів,
Але Шаммурамат підкорила серце самого царя.
Задля неї раби носять камінь, задля неї свинець тримає землю,
Задля неї ріка Євфрат тече вгору, наче жива кров.
Дивіться, як білі голуби летять до її рук,
Вони звуть її своєю сестрою, вони вчать її літати над Вавілоном.
Нехай стоять ці Сади, доки світить бог місяця Сін,
Слава Семіраміді, що перетворила пустелю на райський Еден.
***
П.С. [color="#ff0000"] [b]Живі іскри з погаслих багать
[i](ритми прадавніх столиць[/i])[/b]
[/color]
[i]Стародавня історія говорить із нами мовою розкопок, мовчазних руїн та сухих хронік. Ми знаємо дати падіння династій, кількість воїнів у фалангах та багатство царських гробниць. Проте за величними брамами Вавілона, білими колонами Амарни та обпаленими мурами Трої завжди ховалися живі людські душі. Вони так само кохали, страждали від розлуки, прагнули змінити світ, тріумфували чи жахалися неминучого фіналу.
Ця збірка античних п'єс-«ескізів» – спроба дати голос тим, чий шепіт та крик розчинилися у віках. Ритмізована проза та драматична форма обрані не випадково: вони повертають нас до витоків давнього театру, де кожне слово мало вагу символу чи заклинання. Перед нами розгортається масштабна хроніка людських почуттів, затиснутих у лещата невблаганного фатуму, кохання та згасання великих цивілізацій.
Отож, відкрийте Браму минулого – завіса піднімається, і голоси стародавніх владик та пророчиць знову звучать для вас.[/i]
______
[b]ГЛОСАРІЙ
[color="#ff0000"][/color][/b]
[color="#ff0000"][b]Цикл I: Месопотамія[/b][/color]
[b]Амітіс[/b] — мідійська царівна, донька царя Кіаксара, дружина Навуходоносора II, заради якої було створено Висячі сади.
[b]Вавілон[/b] — величне місто-держава в Месопотамії на річці Євфрат, столиця Нововавілонського царства, що впало за одну ніч під ударами персів.
[b]Валтасар[/b] — принц-регент Вавілона, який влаштував зухвалий бенкет під час облоги міста і побачив вогняне пророцтво на стіні палацу.
[b]Висячі сади Семираміди[/b] — одне з семи див світу; ступінчаста квітуча споруда у Вавілоні, зведена для цариці Амітіс.
[b]Етемена́нкі [/b]— грандіозний зіккурат (ступінчастий храм) у Вавілоні, присвячений богу Мардуку (Вавілонська вежа).
[b]Євфрат [/b]— велика річка в Месопотамії, на берегах якої стояв Вавілон і чиє русло змінили перси для штурму міста.
[b]
Зіккура́т [/b]— багатоярусна культова споруда (ступінчаста піраміда) у Месопотамії, що поєднувала функції храму та обсерваторії.
[b]Кіаксар[/b] — могутній цар Мідії, батько цариці Амітіс.
[b]Кір II Великий [/b]— перський цар, засновник імперії Ахеменідів, який завоював Вавілон за допомогою військової хитрості.
[b]Навуходоносор II [/b]— великий цар Нововавілонського царства, полководець і будівничий Висячих садів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1067913
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.08.2026
автор: Сіроманка