Байдужість і криваве зло
Мені не притаманні з віку,
Усе, що в серці розцвіло —
Любов звичайна чоловіка.
Я знаю: стежки непрості
Лежать щомиті перед нами,
Якісь нам вказують святі,
Якісь блукають ген ярами.
І я шукаю ті шляхи,
Які біжать поперед мною,
Де кропива та лопухи,
Де корінь трісне під ногою.
Але я шляхом тим іду,
Громи та зливи — за думками,
Вимірюю оцю ходу
Не днями — тижнями, роками.
Несу надію з краю в край,
Хоч світ довкола б'є без тями,
І, наче вірний самурай,
Бороню небо почуттями.
Ніколи заздрість не беру
В ознаку сили чи поваги.
Я розумію серцем гру
Сумну, бо повен світ зневаги.
А час летить — і край ось-ось,
Дорога все стає складніша,
Вантаж думок... Що зосталось?
Залишу лише найцінніше.
Карбую словом та рядком
На полотно паперу вірші,
Стелю соломою й піском,
Щоб людські стежки були інші.
©Ігор Штанько
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1067791
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.08.2026
автор: Hmelyar