Це війна — як безжальна, німа шахівниця,
Скрізь розбиті фігури... чути крики сирен.
Тут везе в невідоме людей залізниця,
Тут на стелах сумних додається імен...
Ми — як ті пішаки, ще тримаєм клітинку,
Та за мить можуть здати усіх нас під бій,
І загубляться спогади впертого вчинку,
Що геройським назвуть на могилі твоїй.
Отже нині гамбіт на війні-шахівниці,
Під прицілом — будинки, і села, й міста.
Ми у пеклі руїн, чуєм тільки дзвінниці,
Де надія, як сповідь, з попелищ пророста.
Ще жевріє вогонь у фортечних бійницях,
Там, де світло не гасне у солдатських серцях.
Нас все меншає нині, кров’ю скроплені лиця,
Але вперто тримаєм синьо-жовтий наш стяг.
©Ігор Штанько
Зображення генероване ШІ
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1067790
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.08.2026
автор: Hmelyar