Гойдається маятник в ритмі своєму:
ліворуч хитнеться — життя йде на спад,
праворуч заверне — до злету нового,
із купи сміттєвої родиться сад.
Ніщо не навіки — приниження й страхи,
недовго і успіх гостює у нас…
І плани великі скінчаються крахом,
а сльози зникають в веселощів час.
В константі лишаються мрії й надії,
бо в Всесвіту зміни в основі всього,
і як не старайся, ти проти стихії,
не важиш ти в ньому ну аж нічого.
Бува, дивака зустрічаєш в дорозі,
що значним й могутнім вважає себе,
він грубий, чіпляється до перехожих,
і липне до всіх, хто повз нього іде.
Та йдеш собі далі — зустрінуться друзі,
обіймуть, до столу тебе проведуть,
втамують твій біль, спинять рух в чорній смузі,
і мудрі поради тобі нададуть.
Жорстокі й вигадливі гойдалки долі:
хто в злагоді з миром, той довго живе,
хто ж щастя не бачить без зайвих двобоїв,
той Всесвіт калічить і губить себе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1067748
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.08.2026
автор: Island