[color="#ff0000"][b] Дарунок Середземного моря[/b][/color]
[color="#ff0000"][b][i]«Помста – це напій, який найкраще смакує,
коли він зачерпнутий з глибин моря»[/i].
Афоризм Стародавнього Єгипту[/b]
[/color]
…Центуріон піднімає руку, даючи знак своїм людям оточити сходи. Позаду нього чути шум прибою Егейського моря. Але повітря знову пахне інакше. Воно пахне річковим мулом і підземною вологістю Торговельної гавані. Сонце наступного дня встало над Александрією важке й багряне. Табір єгипетської армії більше не нагадував розгублену чернь; моя присутність повернула солдатам гордість. Проте всередині командування зріла інша, тиха війна.
Генерал Ахілла спробував розмовляти зі мною як із дитиною.
– Твоє ім'я – це прапор, дівчинко, – самовпевнено посміхався він у своєму наметі. – Але тримати цей прапор будуть мої чоловічі руки. Ти сидітимеш тихо.
– Мої руки носили золото Лагідів, генерале, – відповіла я, не відводячи погляду. – Вони втримають і меч.
Він не повірив. Він думав, що євнух і сімнадцятирічна дівчинка – це легка здобич. Як же він помилявся. Того ж вечора, коли його кров омила коріння мого похідного шатра, я вийшла до солдатів, тримаючи його відрубану голову за волосся.
– Ахілла зрадив Єгипет! – вигукнула я в тишу табору. – Відтепер ваш стратег – Ганімед. Хто має сумніви – нехай вийде вперед!
Ніхто не вийшов. Вони підняли щити. Я стала їхньою царицею війни.
– Вони сильні на суші, царице, – говорив мені Ганімед, схилившись над картою підземних акведуків Александрії. – Римські легіони не зламати. Але вони хочуть пити. Александрія п'є воду з Нілу крізь ці канали. Що, як ми напоїмо їх морем?
– Зроби це, – наказала я. – Нехай вони дізнаються, яка на смак єгипетська помста.
Я особисто спускалася в підземелля, тримаючи смолоскип, і дивилася, як великі дерев'яні колеса качають солону морську піну в цистерни Брухіона. Я заплющувала очі й уявляла, як Клеопатра підносить до губ золотий кубок, очікуючи солодкого фалернського вина, а натомість відчуває на язику гіркий, мертвий смак моря. Я чула їхні крики відчаю крізь стіни. Надія на швидку перемогу здавалася такою близькою… такою реальною, але я ще не знала, що за горизонтом уже збиралися свіжі сили ворога.
***
[i]Далі буде.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1067555
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.08.2026
автор: Сіроманка