Вітер колише не скошені трави,
І сонце сховалось за хмарами десь.
А листя багряне з каштанів злетіло,
Лелеки кружляють за крок від зими.
І річка біжить ховаючись в вербах,
Що низько схилились напитись води.
Калина червона у лузі поспіла,
І грона багряні манять сюди.
І тихо, так тихо довкола.
Не чути ні звуку ніде,
Що чути, як муха гуде.
О що це? Невже чути грім!
Враз вітер пилюку здіймає,
Та дощ прохолодний іде.
Та сонце з під хмар виринає,
Веселка на небі, дощу вже немає.
Цю зиму нам треба прожити,
Зберігши у душах тепло,
Що зможе усіх нас зігріти,
Коли вже не гріє ніщо.
Коли вже закінчились дрова,
Ні світла, ні газу нема.
Коли все руїна довкола,
І люта вирує зима.
Все зміниться знову довкола,
Ще будуть дерева цвісти.
Лиш треба прожити цю зиму,
Й дочекатись тієї весни.
Лелеки вернуться додому,
Та гнізда відновлять вони.
І будуть сміятися діти,
Не буде вже більше війни!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1067451
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.08.2026
автор: Горбаль Василь