Згорнене літо, людьми, акуратно,
В жовті рулони соломи під сонцем…
Я, ще спілкуюсь зі світом вербально,
Але стискає вуста спільне горе.
Тягне мовчати…Дивитись, допоки
Люди руйнують життя цього світу.
Боже, чому твоє вчення й уроки,
Не залишають в серцях наших сліду?
Голосно всюди і в цьому вся сутність.
Гніву, як тої соломи в рулонах,
Біль не загоїться…Та, і не мусить,
Завжди не буде так, це аксіома.
Літо закінчиться, спека відступить,
Рано чи пізно, війна стане миром,
Час все відновить, і він все розсудить,
Хто став героєм, а хто був лиш Піром.
Нам залишається мовчки робити,
Те, що не встигли зробити загиблі,
Нам не потрібні медалі чи квіти,
Лиш би діждатись щасливої миті.
Хай буде спека в той час чи морози,
Сіно в копицях чи сніг по коліна,
З віршів рядки, чи уривки із прози,
Лиш би війна закінчилась ця підла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1067322
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.08.2026
автор: Ярослав Ланьо