Сизочолі тумани голубили вранішнє сонце,
Прокидались гаї голосами співочих пташок,
Золотавий промінчик у літа сидів на долоньці –
Швидкоплинних хмарин заповзятий рудий пастушок.
Гомоніли із ним працьовиті смугастенькі бджоли,
Басовито гули волохаті статечні джмелі,
Ні кінця і ні краю, здавалось, не буде ніколи
Благодатному літечку на життєдайній землі.
Та минає усе. Добігає до осені серпень,
Небокрай бовваніє захмар’ям чумацьких шляхів,
Соловейком журливим співає, витьохкує серце,
Пророкуючи час відлетілих у вирій птахів…
Візуальне оформлення ChatGPT
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1067258
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.08.2026
автор: Серна