Я малювала крейдою човни,
Та за́вжди їх змивала буйна злива.
І білі камінці, що я лишила,
Відкочували сонячні вітри,
Бо ласі гри й цікавих подарунків
І за волосся смикають весь час,
І ворушать фіалковий атла́с
Півтемряви.
Я в сутінках провулків
Срібли́ла кроки сяйвом ліхтарів,
Шпарини бруку креслила у знаки.
Я знаю, ти читаєш їх, гуляко,
Під вилиском щасливої зорі
Хильни цю ніч до дна, спахни на дні
І доторком зігрій сліди мої.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1067208
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.08.2026
автор: Емма Конвалiя