Я вірив, я думав, а світло побачив – прозрів:
Створивши, Творець мною долі лихій поступився.
Я більше не Божий! Я проданий з волі богів,
Й глузуючи явно на мене лукавий дивився.
Горою летючою Вчора за мною спішить,
А Завтра чекає на мене проваллям примарним,
Іду… та колись те провалля розверзнеться вмить –
Я знаю, я знаю, що шлях мій згорьований марний.
А те, що і люди скоряються волі моїй,
І те, що злітає натхнення нічним сновидінням,
Й таємні знання, бо і сам я поет, чародій,
Володар світів – не відмінить страшного падіння.
І ось мені сниться, що серце моє не болить,
Воно – порцеляновий дзвоник у жовтім Китаї.
На пагоді ви́сить строкатій, привітно бринить,
І дражнить в емалевім небі лелечії зграї.
А дівчина тиха у сукні з червоних шовків,
Де золотом вишиті оси, і квіти, й дракони,
На ніжки підібгані сівши, без роздумів й снів,
Вслухається чуйно в легкі порцелянові дзвони.
Візуальне оформлення ChatGPT
*****************************************
Джерело натхнення:
Николай Гумилёв
Я ВЕРИЛ, Я ДУМАЛ...
Сергею Маковскому
Я верил, я думал, и свет мне блеснул наконец;
Создав, навсегда уступил меня року Создатель;
Я продан! Я больше не Божий! Ушёл продавец,
И с явной насмешкой глядит на меня покупатель.
Летящей горою за мною несётся Вчера,
А Завтра меня впереди ожидает, как бездна,
Иду… но когда-нибудь в Бездну сорвётся Гора.
Я знаю, я знаю, дорога моя бесполезна.
И если я волей себе покоряю людей,
И если слетает ко мне по ночам вдохновенье,
И если я ведаю тайны — поэт, чародей,
Властитель вселенной — тем будет страшнее паденье.
И вот мне приснилось, что сердце мое не болит,
Оно — колокольчик фарфоровый в жёлтом Китае
На пагоде пёстрой… висит и приветно звенит,
В эмалевом небе дразня журавлиные стаи.
А тихая девушка в платье из красных шелков,
Где золотом вышиты осы, цветы и драконы,
С поджатыми ножками смотрит без мыслей и снов,
Внимательно слушая лёгкие, лёгкие звоны.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1067161
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.08.2026
автор: Серна