Ну от і подивись на це життя,
що схоже на розтрощене розп’яття…
Розплакатися? Харкнути прокляттям?
Уславити байдуже небуття?
Констатувати всемогутність зла
і не верзти дурниць про воздаяння?
Враз обірвавши радощі й страждання,
сказати смерті: «Ти перемогла!»
Та є ще, є в хиткій світобудові,
є місце для надії та любові, –
ще дихає скривавлена земля!..
Шукають звізд у небі тихі очі,
і над блідою квіткою тріпоче
метеликом сріблястим янголя…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1067053
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.08.2026
автор: Світлана Себастіані