Босими ніжками йду... Від землі — теплота.
Як і бабуся, роблю це... Із давніх-давен
Сила природи у нас, українців, живе,
Духом солодким наповнює груди баштан.
Між помідорів плетіння гінких огірків,
Вусики по чорнобривцях гарячих повзуть.
...У корнішонах — і сонях в рудім картузу,
Дощику вдосталь: перчини налиті гіркі.
Чути гудіння комбайну: дозбирують хліб,
А кукурудзи волосся — з дитинства ляльки.
Шлейф від петунії тягнеться ніжно- п'янкий,
В зонтиках, наче на пляжі, розкинувся кріп.
Праця щодень кропітка. Тут — любов і озон.
В'яже голівки капуста, дозріє от-от,
А без картоплі — хіба повноцінний город?
Велетнем вимахав білий добряк-патисон.
Бджілка гуде — до врожаю... Збирає нектар.
Коник завів про любов — на городі він звик...
У матіолових нотах город-трудівник.
Босими ніжками йду — від землі теплота...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1067019
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.08.2026
автор: Білоозерянська Чайка