Серпень дихає ранками стиглими,
розсипає по травах росу
й мерехтить переливами дивними,
розплітаючи вербам косу.
Серпень дивиться... ні, він вдивляється
ніжним поглядом в ясну блакить
і кохається - в хмарах кохається,
ловить подив, вдихаючи мить -
кожну мить, що не стала ще крайньою...
Прохолода спадає до ніг
і підноситься думкою ранньою.
Серпень мовчки сіда на поріг,
розглядає в руці своїй яблуко -
соковите - таке, як життя, -
і пахуче. Лишень, щоб не в'януло,
щоб залишило всі відчуття,
аромати, відтінки і дотики
до останніх безцінних секунд...
Догорають світанкові ґнотики -
серпень неба торкається струн.
......................................................
Серпень дивиться... ні, видивляється -
він душею шукає ту мить
у якій хтось у хмарах кохається.
Ловить подив... Секунда тремтить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1067002
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.08.2026
автор: Ксенія Фуштор