Її не цікавлять храми і молитви,
Стандарти краси закуті у форми тіла,
Й його гордовите «Готуйтесь. Іду на ВИ!»
Вона не для того колись розгорнула крила.
Її не турбують погрози і каяття.
Священні пророцтва, що сплять у трактатах книги.
Єдине, що має силу - нове життя,
Єдине, що має силу розбити кригу.
Загублене его між заспаних сторінок,
Розбурхане вогнище страти рудої відьми,
Вона не прощає. Терновий плете вінок,
Він прагне видовищ і крові, ласує дітьми.
Він прагне війни все нових і нових ракет,
Розбещене серце ніколи не знало болю,
На синім екрані зникає парад планет,
Одна за одною…дитина біжить по полю,
По стиглому житу. У небі висить блакить.
Летять журавлі, безсмертні козацькі душі.
Вона проектує новітню щасливу мить,
Вона запускає вічність…і вічність рушить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1066967
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.08.2026
автор: Натаsha