(Герой російсько-української війни, псевдо "Тарасик")
Тарас був змалку добрим і відповідальним.
Батьків своїх і вчителів він поважав.
Учився добре, був у всьому ідеальним –
У тіло й мозок свої, в душу час вкладав.
Любив на яхті влітку ріки борознити –
В резерві збірної вкраїнської він був.
Але і небо його вабило, водити
Літак навчився і фах льотчика здобув.
Коли прийшла повномасштабна в край калини,
В МІГ-29 сів, люд рідний боронив –
Збивав ракети, ППО рф щоднини,
Допоки ворог його серце не спинив.
Міг врятуватися Тарас, жити, та вибрав
Літак палаючий відвести за село,
Щоби не впав на дім з людьми і їх не вибрив.
Вважав, якщо загине сам – це менше зло.
А перед вильотом, вночі, дзвонив дружині –
Військовій теж, до вух «люблю» їй мило влив.
«Дуже» - вона відповіла рідній людині.
Два місяці лише одружені були…
Лишив її, брата, батьків – пішов навіки
У край небесний, що його завжди манив.
Калина в тугу зодяглась, завили ріки.
Небо ж віддало честь героєві війни.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1066937
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.08.2026
автор: Крилата (Любов Пікас)