Це дивно, як диво арен та вистав,
По колу ішов день манірно в покорі.
Амур нас обох запримітив і став —
Стрілою поцілив... Чи ж були готові?
Присів я до тебе — випадок чи шанс?
Ти поруч була... відмахнулась рукою...
Та раптом спинився назавжди і час,
Й розмова лилася, немовби рікою...
Що буде, як погляд в минуле звернуть?
Знайти оті межі, де дати минають?
Як знати, що знайде прийдешня майбуть?
Які нас дороги на завтра чекають?
А час просто йшов, стежки — врізнобіч,
Десь в кутик очей приховали зажуру.
А берег кохання сумних межиріч
Причалом постав прибережного муру.
Хай перший той смуток з роками минув,
Та він розгорнув моїм мріям вітрила.
Я вдячний за світло, що в серці почув,
За те, що коханню мене ти навчила...
12.05.26 ©Ігор Штанько
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1066852
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.08.2026
автор: Hmelyar