Звикають люди до війни,
Як сумно це констатувати,
Десь гинуть доньки і сини,
А вдома сум навічно в хаті.
Руїни, смерті, біль, страхи,
І "Плине кача" дні за днями,
Вже не подасть ніхто руки
Вмить посивілим тату й мамі.
Страшна сучасна ця війна,
Досягнення вбивати вміють,
Бо нелюдів цей гріх, вина,
Мільйони втратили надію.
Стоять мов привиди міста,
Навряд і хто в них жити буде,
Та в Бога істина проста:
Людьми чи станете ви, люди?
Піт, сльози, кров зітре земля,
Та хто ж й коли засіє ниви?
Анцихрист дивиться здаля,
Забув, що Бог є справедливий.
Не вічний зла страшний закон,
Прийде пора все Бог розсудить.
В Святім письмі - Армагедон,
Його вже наближають люди.
Галина Грицина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1066848
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.08.2026
автор: синяк