О, тихові́рше, мій, мій онімілий,
Та тяглови́й - на страхоту пові́ддям,
Куди жалітись на ярмо посмієм,
Кому довіримо, як животієм?
Опівночі, шукаючи яєшню
Од місяця з-за штор під спалах свічки,
Рукою стріпуєш куру́ шаленства
З кусків од жовтих ви́шкірів у пи́счу.
Цей борзопи́с густіший од меля́су,
Як не розмащуй, з ким посеред інших
Вломи́ти хліба на коліні й разом
Самотність розділить, мій тихові́рше?
Оригінал
Тихотворение мое, мое немое,
однако, тяглое — на страх поводьям,
куда пожалуемся на ярмо и
кому поведаем, как жизнь проводим?
Как поздно заполночь ища глазунию
луны за шторою зажженной спичкою,
вручную стряхиваешь пыль безумия
с осколков желтого оскала в писчую.
Как эту борзопись, что гуще патоки,
там не размазывай, но с кем в колене и
в локте хотя бы преломить, опять-таки,
ломоть отрезанный, тихотворение?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1066674
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.08.2026
автор: Chara Vinna