«Можливо, знову загримлять гармати...»
(Василь Симоненко)
І знову герць, і знову б'ють гармати,
І пнеться зло та рушить все навкруг,
І знову плаче у молитві мати,
Коли війна й сини ховають плуг.
Тріщить навколо світ, мов скло на вікнах,
Ракети землю ставлять сторчака.
І кожна мить — це вибір: вижив, зникнув,
Згубивши страх під гуркіт літака.
Хтось вичавить прощальне слово милій,
Хтось серед буднів заховає страх,
А хтось, незнаній підкорившись силі,
Втече до долі на семи вітрах.
Але не ми! Доволі сил незламних,
Коли і біль шматує лезом плоть,
За цюю землю, рідну та кохану,
Ми станемо, мов щит, що не збороть.
За тих дітей, що вчаться під сирени,
За матерів, змарнілих від тривог,
За наші верби, схилені й зелені,
За кожен день, що нам дарує Бог.
І хай тріщить той світ, де зло-амеба
Плодиться з кожним днем із краю в край
І жити вчить не для людей, для себе:
«Живи й радій, на інших — не зважай!».
Але війна — тут час розлук і неба,
Тут вже не місце страху й каяттю.
Ми втримаєм щити, і скільки треба,
Надію тут виборюєм життю.
28.07.2026. ©Ігор Штанько
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1066523
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.07.2026
автор: Hmelyar