В ніч, коли зірки розквітають,
Ми, з сумом, дивимось на небо.
Ось, іще день один в Італії
Прожитий, викреслим з життя.
Коли поверненось додому-
(Ми щохвилини про це мрієм)
Проте зменьшається надія,
Що ми повернемось колись...
Коли повернемось додому -
Забудем, що були рабині!
Ми знову будем господині!
...Та щось немає вороття.
Ну що ж, коли не буде вороття нам,
Нехай заплачуть італійки!
Бо більш не будемо з життя ми,
Викреслювати кращі дні!
Ми не повернемось додому.
Бо долі наші нещасливі.
Але ми молоді й вродливі
І італійці люблять нас!
Вони так щиро й ніжно люблять!
Ми це уміємо цінити.
Нас пожаліють,приголублять...
Потім залишуть в самоті.
Коли повернемось додому-
Буде життя уже прожите.
Повиростають наші діти,
І друзі будуть вже не ті.
Коли повернемось додому-
Ми спогадами будем жити...
Не оживить, не відновити
Ніщо не можна у житті.
...Колись повернемось додому...
25.01.2004р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1066520
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.07.2026
автор: НАСТУРЦІЯ