Очі бджолиної матки,
Чорні, розумні, сумні,
Ви у саду, біля хатки,
Раптом зустрілись мені.
Рій ваш бджолиний трудящий
Вас залишив у садку,
Кинувши напризволяще
Матку стареньку, слабку.
Бідна комаха сиділа
В гущі малини сама.
Гамір затих. Вечоріло.
Сад поглинала пітьма.
Я зазирнула в ті очі
І усвідомила враз:
Матка вмирати не хоче
Та розуміє - вже час.
Тугу, смирення, покірність
Бачила я в тих очах.
Зрадив бджолу рій. На вірність
Він молодій заприсяг.
Вітер заснув у деревах.
Звук рою бджіл теж завмер.
Вже молода королева
Править тим роєм тепер.
Смутять думки непотрібні.
Дивний у людства уділ.
Як же ми, люди, подібні
Розумом нашим до бджіл.
Хай би яким вмілим в дійстві
Був наш старий ватажок,
Зміниться час і в суспільстві
Буде вже інший "божок".
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1066495
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.07.2026
автор: Leskiv