Коли ніч не забуде, як бути ніччю,
Й день не збудить бажання впрягатись в плуг,
Я з усіх потаємних бажань покличу
Те, що мріям безмовним дарує звук.
Я сурмитиму в сурми, щоб зникли стіни,
Я гудітиму наче швидкий експрес,
Від вагання звільнившись, як з пут Гудіні,
Плескотітиму вітром в поріг небес.
Не приходить з нічого,
Не йде в нікуди
Горошинне
Докучливе
Відчуття -
Вірю в те, що знімають з очей полуду
Не дощі та гризоти,
А, власне, шлях.
Я ітиму допоки
Зірки тримають
У своєму полоні мій зір,
Мій слух -
Розмовлятиму з ними про те, що маю
Потаємне бажання тримати курс
На тепло сього світу:
В любові,
В праці,
У світанках,
У сонці
В твоїх очах.
І коли та, похмура, промовить:
- Досить!
Усміхнуся, бо знатиму
Власний шлях
Пройшла не даремно -
Накопичивши та примноживши.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1066043
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.07.2026
автор: Серафима Пант