Як я вас у дорогу проводжала,
Скрапала із очей гірка сльоза
І ту любов, що в серці за́вжди мала,
Її вбирала і душа, й земля.
Як важко виряджати на чужину,
Те найдорожче, що у тебе є,
Оту найкращу дорогу родину,
Те найрідніше, тільки лиш твоє.
Завмерши тихо, стримувала смуток,
Любов, печаль, усе переплелось,
Нічого в серці знаю незабуто:
Чому від суму зранене чоло?
Як чисте відображення, що знову:
Невже так осідає гіркота?
Лише волога... вмить забракло мови...
Душа чекати буде лиш дзвінка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1066012
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.07.2026
автор: Наталі Косенко - Пурик