Лоза винограду впивається в гострий камінь,
Щоб випити світла джерельного з сірих скель.
Тут час, наче глек, у якому фрагментів пам’ять,
А кожен ковток – ніби слід з неземних земель.
Так ліпить гончар, той, старенький, по лікоть в глині,
Не знаючи й досі, що пломінь торкнеться дна…
Будуємо міст й на спокуту несем провини,
В надії, що берег теплом знову стріне нас.
Тінь сонця в зеніті танцює, мов балерина,
Та в сутінках гори ще довші на тлі рокí́в,
Шукаючий спокій вже брав не одну вершину –
З тих пір він найбільше цінує безкрай степів.
Ти дивишся в небо – там зорі міняють рýсло,
І вечір, стомившись в мандрівці, додому йде,
Лоза обіймає каміння в пітьмі загусклій,
І тихий чонгу́рі вночі колисає день…
Візуальне оформлення ChatGPT
*****************************************
Джерело натхнення:
Мила Машнова
ЧОНГУРИ
Лоза винограда впивается в острый камень,
Чтоб выпить из серой скалы родниковый свет.
Здесь время — кувшин, хранящий фрагментов память,
Где каждый глоток оставляет незримый след.
Так старый гончар испачкан по локти глиной,
Не знает, что пламя соприкоснётся с дном…
Мы строим мосты, шагаем по ним с повинной,
Надеясь, что берег нас встретит родным теплом.
Тень солнца в зените вращается балериной,
Но, в сумерках, горы длиннее своих корней.
Кто ищет покоя, тот брал не одну вершину,
С тех пор ему степи с лугами куда ценней.
Ты смотришь на небо — там звёзды меняют русло,
И вечер, уставший странник, приходит в дом.
Лоза обнимает камень с особой грустью,
И тихий чонгýри баюкает перед сном.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1065966
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.07.2026
автор: Серна