В розкриту книгу білу, ніби в землю,
Ми сієм знаки під гливке «стерно».
Зерном слова зростуть. Я ж відокремлю
Їх чисте, неплямоване єство.
Хтось креслить гнівом сторінки щоденні
І сипле бруд на дзеркало води,
А хтось плекає ниви борозенні,
І в тиші неба — золоті плоди.
Не оскверняй рядків сліпою люттю,
Не дай душі зневіритись в письмі,
Хай світла текст не змиє каламуттю,
Коли навколо плин густої тьми.
Бо кожен знак — цеглина, думка, сповідь,
На білих аркушах — розлогий світ.
Хоч без полови й речення не мовлять, —
Все зайве зникне з часом лихоліть.
А знаки стануть ДНК нетлінним,
Знання і думи проростуть крізь час,
А далі — знов засяють поколінням,
Щоб світ живущих в майбутті не згас.
18.07.2026. ©Ігор Штанько
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1065909
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.07.2026
автор: Hmelyar