Я впевнений, що Бог завжди дарує
Життя поету стільки,скільки треба,
Щоб написати головні вірші.
Щоб думку про людей і волю, про братерство,
Любов і зраду, славу і безслав’я
Зумів поет покласти в звучні рими.
А щоб не зміг поет той схибити випадком
Душею в ласковім звучнім красивім слові,
Поету не дається вдосталь грошей,
Щоб жити легко і байдикувати.
Як тільки з’являться сякі – такі там гроші,
В цей час Господь лишає глузду
Того поета, думок славетних
І палких ідей.
Або пришле Дантеса
Чи Єжова з НКВД.
Буває просто поет потоне,
Як Віннівітінов на прибережжі Балтики раптово
Або кроваві пише строки в Англетері…
Могутній Боже!
Мені ти може скажеш,
Які такі думки повинен людям
Для їх душі віршами розказати?
Бо хочеться мені нашуткуватись й набавитись
Словами гарними, що в римі, чи без рими,
Але награтись в волю.
Тоді думки твої усім я розкажу відверто.
А далі згоден жити Прометеєм,
Та хай не на Кавказі, на Говерлі канати мушу.
Оце і всі бажання.
Слався, Боже.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=106572
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 06.12.2008
автор: Максименко Л.