Лукаво манить рай сліпих вождів,
Де з кожного фатальну роблять жертву.
Хизуються вата́ги здичавілих псів,
В намордниках ховають совість мертву.
Байдужий світ над прірвою повис,
Спростовані теорії й доктрини.
Прямих кутів проміння бісектрис,
Руйнує карму «золотої середини»...
Зламались крила неживих птахів,
В порожнім небі вигоріли зорі.
Здобута мудрість пройдених шляхів,–
Ковток надії у надпитім горі...
Хто мислить швидше, ніж летить стріла,
Того не доженуть хорти лягаві.
Немає правди у оселі зла,
Зухвало бавляться вожді картаві.
Не зійде сонце, там, де вже зайшло,
Тепер тут інші принципи й порядки.
Наза́вжди поховали віру у добро,
Славетних пращурів нікчемнії нащадки...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1065411
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.07.2026
автор: Сергій Шарманов