Ну от, вже майже сімдесят,
Не повернеш часу назад,
Та і навіщо повертати,
Хоч є багато що згадати.
Ось, я та дівчинка маленька,
Із ситцю в квіточки сукенка,
Червоні стрічки у косах,
Попереду життєвий шлях.
Дорослою хотілось стати:
Ось, я вже юнка біля хати,
Перші захоплення й кохання,
Цвіла мов ружа на світанні.
Покликали життя дороги,
Були поразки й перемоги,
Були і радощі, і сльози,
І сонячно й гриміли грози.
Всього було на тих дорогах,
За все те дякувала Богу.
І не помітно, як на диво,
Життя вітрами пролетіло.
Весна моя промчала в літо,
Буяли там прекрасні квіти,
Я пам'ятаю все це й досі,
Та на поріг ступила Осінь.
Я її гідно теж зустріла,
Кожна пора для мене мила,
Хоч й восени буває сніг,
Волосся побілив як зміг.
Дорога поспішає в зиму,
Тепер милуюсь молодими,
Часто безсонними ночами,
Приходять спогади з вітрами.
Складаю ті думки я в клунки,
Всього життя цінні пакунки,
Над ними інколи заплачу,
Не нарікаю, Бог все бачить.
І дякую, молюсь до неба,
Я маю все, що мені треба,
Не заздрю на чуже багатство,
Гріха цураюсь й святотатства.
Не знаю скільки ще лишилось,
Я щиро вірила й любила,
Всього написано й багато,
Чи буде хтось це все читати.
Але про те я не журюся,
Що Бог дає, за все вклонюся,
Не знаю, що таке гординя,
Горда одним, що я -Людина.
Галина Грицина.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1065389
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.07.2026
автор: синяк