За межею світів спало втомлене сонце,
Місяць зорі сварив, шепотів: не будіть…
А тумани довкола, немов охоронці,
Стерегли до світанку пробудження мить.
Позіхнуло світило, примружило очі,
Потяглося до неба промінням ясним,
І закінчився час неспокійної ночі,
Й подалися у мандри сполохані сни.
Що нам день принесе? Може тишу нарешті?
Може спогад цілющий у вирі тривог?
Чи ледь-ледь переспілі солодкі черешні?
Чи у кращі часи із безвиході крок?..
Візуальне оформлення ChatGPT
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1065299
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.07.2026
автор: Серна