Сьогодні знов пітьма ковтнула сни,
Чиюсь надію в попіл обернувши.
А зверхній світ, цей біль не осягнувши,
Вовтузиться у ступенях вини.
І ти стоїш між спогадів і снів,
Стуливши страхом стомлені повіки.
Здається, кам'янієш вже навіки,
Так, наче смертно Бога прогнівив.
В стигматах ранку стигне кров людська,
І замість сонця в небі - слід заграви.
І линуть душі у Небесні лави
Без співпадіння коду ДНК.
А ти стоїш, мов грішний,що живий,
І вже не знаєш де й кого молити...
Та,попри все, обабіч квітнуть квіти -
Цинізм краси правічний і... святий.
06.07.26.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1065284
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.07.2026
автор: Вадим Димофф