Не плач, дівча-берізонько. Не плач.
Верба старенька плаче біля річки.
Ти подивися, як багато сліз...
Забрали їх з собою хвилі-стрічки.
Несуть ті сльози поміж берегів
блакитні хвилі з гребенем сріблистим.
Хочуть, щоб зникли сльози матерів,
звільнився світ від гіркоти. Став чистим.
Десь річкою милується юрба.
Дивуються: вода прозора стала.
А хтось за це любов’ю заплатив,
усмішкою чи ніжним словом «мама».
В його житті останнім це було…
Тому так гірко плаче верба-мати.
Вже світ таким не буде, як колись,
він кращим, безумовно, має стати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1065240
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.07.2026
автор: Надія Башинська