Проблема творчого егоцентризму та страху реальної оцінки

 (із  публікацій  мого  товариша)


Інколи  отримую  від  авторів  дивні  листи…

От  наприклад,  один  пише  про  те,  що  зичить  нашому  літературному  конкурсу  до  ювілею  Івана  Франка  успіхів…  Але…  Але  сам  брати  участь  у  змаганні  не  бажає.  Це  для  нього,  як  уже  досвідченого,  якось  мілко...  І  так  далі…

Між  рядків  листа  одразу  впадає  в  око  такий  собі  нарцисизм,  згубний  для  душі.  Для  творчої  —  й  поготів.  Прагнення  майже  відкритої  пози  стає  очевидним…  Та  це  ж  прирікає  автора  на  певну  замкнутість,  обмежує  простір  його  поезії  чи  прози…  Простір,  одним  словом,  творчості.  Якщо  автор  намагався  викликати  в  собі  почуття  туги  та  зневіри,  то  він  свого  досяг…

Сама  по  собі  висока  самооцінка  —  справа  непогана.  Але  ж  у  конкурсах  якраз  і  відбувається  більш-менш  реальне  оцінювання  тексту.  Журі  складається  з  півдесятка  впливових  літераторів,  редакторів  журналів,  критиків…  І  тут  зовсім  інша  енергія  живить  почуття  і  розум.  Енергія  граничної  щирості  —  у  пошуку  й  поціновуванні  творів,  натхненних  почуттям,  думкою  та  талантом  авторів-учасників…

А  між  тим  «Склянка  Часу*Zeitglas»  —  вже  30  років  відкриває  нові  імена!

Видання  для  тих,  хто  цінує  якісну  літературу.

E-mail:  zeitglas.kaniv@gmail.com

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1064980
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.07.2026
автор: Сумирний