*** ("Була б я паном Ґарґантюа…")

Була  б  я  паном  Ґарґантюа,
поглиначем  фантастичних  страв,
я  б  скуштувала  такі  дива,
яких  він  зроду  не  куштував:
пісочні  кексики  пірамід  
і  кірхи  коржиковий  фасад,
лискучий  мармур  античних  плит,
напівпрозорих,  як  мармелад.
А  мінаретів  зефірний  вид?
А  зікуратів  крихкі  ріжки́?
З  ранку  до  ночі,  забувши  стид,
я  б  їх  жувала,  як  пиріжки!
Собору  Гауді  весільний  торт
ум’яв  би  враз  мій  веселий  рот,
відтак  поклала  б  я  під  язик
шиби  вітражної  льодяник.
Ось  насправді  круте  меню!
Та  невситима,  як  Барабек,
майдан  Сан-Марко  й  його  пташню
я  б  проковтнула,  мов  чебурек,  –
ласа  ж  то  пам’ятка  й  визначна.
Втім,  природа  не  менш  смачна:
квіти,  веселки,  янтар,  метал,
мангри,  бархани,  слюда,  корал,
мушлі,  перлини,  жарини,  сніжини  –
ах!  –  діаманту  ясний  кристал,
аквамарин,  ізумруд,  нефрит,
ляпіс-лазур,  сердолік,  пірит,  –
навіть  замурзаний  апатит,
певно  б,  не  стишив  мій  апетит.
Вата  цукрових  ранкових  хмар,
протуберанці  гарячих  зір  –
о,  як  це  бурить  шлунковий  вар,
о,  як  це  вабить  голодний  зір!
Копа́ти  б  ложкою  чорнозем,  –
масний  і  рухлий,  немов  халва,
він  пахне  квасом  і  пирієм,
за  що  і  любить  його  черва.
Ковтала  б  я  сонячний  суховій,
небо  глитала  би  голубе!..
А  на  десерт  –  найсолодша  з  мрій!  –
поцілувала  б  разок  тебе.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1064834
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.06.2026
автор: Світлана Себастіані