Була б я паном Ґарґантюа,
поглиначем фантастичних страв,
я б скуштувала такі дива,
яких він зроду не куштував:
пісочні кексики пірамід
і кірхи коржиковий фасад,
лискучий мармур античних плит,
напівпрозорих, як мармелад.
А мінаретів зефірний вид?
А зікуратів крихкі ріжки́?
З ранку до ночі, забувши стид,
я б їх жувала, як пиріжки!
Собору Гауді весільний торт
ум’яв би враз мій веселий рот,
відтак поклала б я під язик
шиби вітражної льодяник.
Ось насправді круте меню!
Та невситима, як Барабек,
майдан Сан-Марко й його пташню
я б проковтнула, мов чебурек, –
ласа ж то пам’ятка й визначна.
Втім, природа не менш смачна:
квіти, веселки, янтар, метал,
мангри, бархани, слюда, корал,
мушлі, перлини, жарини, сніжини –
ах! – діаманту ясний кристал,
аквамарин, ізумруд, нефрит,
ляпіс-лазур, сердолік, пірит, –
навіть замурзаний апатит,
певно б, не стишив мій апетит.
Вата цукрових ранкових хмар,
протуберанці гарячих зір –
о, як це бурить шлунковий вар,
о, як це вабить голодний зір!
Копа́ти б ложкою чорнозем, –
масний і рухлий, немов халва,
він пахне квасом і пирієм,
за що і любить його черва.
Ковтала б я сонячний суховій,
небо глитала би голубе!..
А на десерт – найсолодша з мрій! –
поцілувала б разок тебе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1064834
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.06.2026
автор: Світлана Себастіані