Зі свого мозку ще не змила я тебе,
Хоч і лила на твоє я у ньому воду.
Як і раніше, подивляю твою вроду,
Твій дар і слово, що свій шлях до душ довбе.
Ти досі той, з ким прокидаюсь на зорі
І з ким у сон пірнаю, мов баклан у річку.
Душі моїй, що мряку п’є, ти – сяйна свічка,
Цвітові серця – гамірний бджолиний рій.
Хочу приходити у яви твої, сни.
Допоки бачу небо, чую спів пташиний,
Мені потрібен ти - так, мов колесам шини
Для того, щоб авто везти могли вони.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1064758
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.06.2026
автор: Крилата (Любов Пікас)