П’ятирічна дівчинка Алісонька жила з матусею, котом Містером та бабусею Лорою Голд. Вона була допитливою, придумувала різні історії та дуже любила все, що пов’язано з капібарами. У неї було аж п’ять м’яких іграшкових дружелюбних тваринок, навіть нічний світильник мав форму капібарки.
— Матусю, от якби можна було потрапити туди, де живуть найдобріші тварини у світі… - мріяла мала.
Мама Ярослава лише усміхалася:
— Тільки не забудь знайти дорогу назад.
Бабуся Лора, яка знала безліч історій, додавала:
— Куди б ти, Алісонько, не потрапила, треба бути уважною і доброзичливою.
Одного теплого дня мала гуляла у дворі й знайшла незвичайне кольорове скельце. Вона міцно стиснула його в ручці, потім поклала до кишеньки сукенки й подумала:
— Хочу потрапити до країни добрих тварин!
Скельце тихенько засвітилося — і раптом дівчинка опинилася серед великої чарівної долини. Аліса зрозуміла, що це була далека Південна Америка — тепла, зелена, наповнена дивами. Про неї їй читала бабуся Лора Голд в енциклопедії.
— Я ще ніколи не бачила таких місць! - захоплено розглядала місцевість Алісонька.
Навколо росли високі пальми, між ними літали яскраві екзотичні птахи, а десь у гущавині шелестіли ліани. Неподалік блищала велика річка Ориноко, а біля води сиділи… капібари. Вони були спокійні й зовсім не боялися людей.
Найбільша капібара підійшла до дівчинки й сказала:
— Вітаємо, Алісо!
Алісонька здивувалася:
— Ви вмієте говорити?
— Тільки з тими, хто не ображає тварин і вірить у пригоди.
Раптом згори почулися вигуки. На гілках стрибали веселі мавпи.
— Гості! Гості! — закричали вони.
Капібари запросили Алісоньку до себе. Вони показали затишний берег, де грілися на сонці, а поруч сиділи ліниві черепахи. Мавпи ж стрибали між пальмами й жартували:
— Хто швидше перелізе ліану, той отримає банан!
Вони пригостили гостю неймовірно смачними бананами.
Алісоньці було надзвичайно цікаво та весело у компанії улюблених тваринок. Вона сміялася, веселилася. Смаглява від народження, мала злилася з навколишнім середовищем. Наче тут і народилася.
Та раптом небо потемнішало. Почалася сильна тропічна злива. Вода в Ориноко стала підніматися.
— Треба швидко перебиратися на інший берег! — вигукнула найстарша капібара Капа.
І тут із води виплив великий крокодил.
Алісонька трохи злякалася.
Але крокодил Кайманіо поважно сказав:
— Не хвилюйся. Я друг Капи. Сьогодні я ситий і працюю річковим перевізником.
Капібара сіла йому на широку спину, Алісонька обережно вмостилася поруч і міцно обійняла свою нову подругу. Інші капібарки ескортом супроводжували їх, але крокодил, мов ракета, мчав далеко попереду.
Вони попливли через Ориноко.
Та, як виявилося, пригоди тільки починалися.
З дерев закричали мавпи:
— Обережно, друзі! Попереду плаваючий острів!
То течія несла величезний клубок гілок і листя просто на них.
Кайманіо різко звернув убік, капібара ледь втримала Алісоньку, а одна спритна мавпа кинула їм назустріч довгу ліану.
Герої схопилися за неї й підтягнулися до берега.
— Урятувалися! — зраділа дівчинка. Ох, і небезпечно у вас тут, Капо…
- Ми вже звикли, - мовила нова Алісина подруга й засміялася: – Головне – ні з ким не сваритися, а жити в мирі. Тоді можна навіть крокодила осідлати.
- Капо, а ви, капібари, бачу, теж непогано плаваєте.
- Так, звісно. Ми чудово плаваємо, пірнаємо, тримаємося під водою до 5 хвилин, ховаючись від хижаків. Але й самі можемо за себе постояти, бо маємо гострі зуби. Поглянь ось на мої.
І Капа продемонструвала Алісі чималенькі зуби гризуна. Алісонька з повагою подивилася на них та на усміхнену мордочку подружки. Та їй чимось нагадала її бабусю - велику, добру до того часу, коли її не зачіпати. І посміхнулася. Але потім личко малої посмутнішало:
- Хочу до мами. Хочу до бабусі. Вони вже там, певно, хвилюються. Додому хочу… Але де ж та дорога додому?
- Там, там! – закричала галасливі мавпи, показуючи лапами напрямки в різні боки…
- Не всі дороги ведуть до дому, - мовила мудра Капа.
Тут із річки показалися очі крокодила, а потім і його морда. Він відпочивав після перегонів.
—Послухай, Алісонько, — сказав Кайманіо. — Повернутися звідси додому можна лише тому, хто не забув своїх рідних. Іще потрібно мати мапу, що покаже тобі правильний шлях.
Але як здобути ту мапу? Алісонька скривила губенята: « Я хочу до мами Ярослави… І до бабусі Лори».
Тут підпливли до друзів інші капібари, зібралися в коло та почали радитися.
Одна принесла листок, друга — блискучу мушлю, третя — краплинку води.
— Це карта серця, — пояснили вони. — Це вона показує дорогу туди, де тебе люблять.
Мавпи теж перестали пустувати й почали показувати правильний напрямок.
Капібари усміхнулися:
— Пам’ятай: хто любить своїх близьких і залишається добрим, завжди знаходить дорогу назад.
Капа взялася провести Алісу лісом. Але дорогою додому їх чекала ще одна пригода. У заростях почувся дивний шурхіт.
Із-за пальм вибігла маленька група диких свинок-пекарів. Налякані бурею, вони мчали просто вперед.
Капібара сказала:
— Не рухайся різко.
Вони з Алісою тихенько заховалися за велике дерево, і тварини промчали повз.
Алісонька зрозуміла: коли не панікуєш і допомагаєш одне одному, можна знайти вихід.
Подружки дійшли до найвищої пальми в лісі. Мапа показувала, що тут місце їхнього прощання. Капібара сумно сказала:
— Мені час повертатися.
Алісонька обійняла її:
— Я вас ніколи не забуду.
Скельце у кишені малої знову засвітилося…
І ось Алісонька вже стоїть удома.
Мама Ярослава зустріла її обіймами, а бабуся Лора сказала:
— Ого… У тебе в косах пальмовий листочок. Схоже, це була справжня пригода.
Алісонька загадково усміхнулася й прошепотіла:
— Десь далеко, біля Ориноко, у мене з’явилися друзі — капібара, крокодил і дуже галасливі мавпи.
— Я ж казала: добрі пригоди завжди закінчуються поверненням додому, - мовила бабуся.
Рудий кіт, її домашній улюбленець, радо терся біля ніг Аліси.
- Містере, тобі б там теж сподобалося, - звернулася до нього дівчинка. - - Няв! – стверджувально муркнув кіт.
А ввечері Алісонька намалювала капібар, мавп і крокодила, щоб ніколи не забути своїх нових друзів. Акриловими фарбами, їх у дівчинки було дуже багато.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1064514
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.06.2026
автор: Лариса Журенкова