Крізь прозорість небес проглядає тривога,
Розсипаються в небі уламки зірок.
Наче човен-пірога — вітри та пороги,
Всесвіт йде увсебіч в невідомий виток.
Ми — як трави в отаві, що знов зацвітають,
Хоч вогонь від ракет обпікає поля.
Де нам шлях крізь війну? — навіть зорі не знають,
Де пристане пірога? Бодай вгледіть здаля.
Я схилюся й долонями трави порушу,
Полетить, як метелики, жовтий пилок...
Рани й болі війни, що висушують душу,
Життєдайно любов’ю зцілю між квіток.
Хай летять десь світи, сонця, діри й комети,
Я на рідній землі віднайду спокій свій,
Бо любов — це життя, від початку й до злету.
Живемо у красі, де панує розвій!
030626
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1064241
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.06.2026
автор: Hmelyar