***
Війна як шахівниця — біле й чорне,
Та замість пішаків — бійці в броні.
І не фігури, а оскал потворний
Стрічає нас у вічній грі-війні.
Ходи ворожі на раптовість снили,
Зненацька розбомбили сонну ніч...
І мирний мій народ війною вкрили,
Скрізь біль і розпач сивих попелищ.
Сирени виють, «Град» летить підступно,
І «КАБи» розбивають край мій вщент.
Ми цю війну не починали мутну,
А ворог — підібравши час, момент.
Шалений вир вогню та канонади
Несли ворожі танки в рідний дім.
Мов круки з неба падають армади
Несучи смерть у полум’ї руїн.
Та скільки ж можна жертвою страждати?
Рабів у рай не пустять, звісно, ні!
Ми випалим із пам’яті всі дати,
Зійшовши з московитських тих орбіт.
Бо в нас є віра, є міцний фундамент,
Є воля в генах, є жага життя.
Історії ми пишемо пергамент,
Окреслимо нащадкам майбуття.
Там не знайти ні згарищ, ні розрухи,
Там неба океан, над полем — цвіт.
Ми розірвемо ці ворожі пута
Й збудуємо країну на весь світ.
А в тиші, що настане після воєн,
Відновимо дерева смоківниць.
І миром завершатимем двобої
На полі дерев’яних шахівниць.
16.06.26
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1064240
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.06.2026
автор: Hmelyar