[quote]Стави бур'яном поросли. Село неначе погоріло, Неначе люди подуріли, Німі на панщину ідуть. І діточок своїх ведуть!..[/quote]
Подуріли ж бо.. подуріли.
І на панщину ідуть
І діточок туди ж..
А як нарозказують,
А як напишуть..
Прямо Рафаель.
Усе в таких теплих кольорах.
Так піднесенно, завзято.
Таблеток певно нових випили,
Сподобалось, як на світ на родились
І з себе, і з себе бажання
Одне за одним,
Одне за одним.
Один та поперед другого.
А що змінилось?
Віз, лебідь, рак та щука
На тому ж місці.
Правда віз розлісся,
Лебіть почорнів,
А так ніби нічого й не змінилось.
Фронт ще не дійшов певно.
Може пора оченята розкривати то?
А то як та я молодиця
Як би молодого знайти, причарувати
Й на фронт, хтось же має її кохання захищати
І знову гробові, нове весілля, медовий місяць,
Знову гробові, знову весілля
І ..
справжнє кохання,
рідна мова..
Польська...
Можливо еврейська
І ось воно..
нарешті...
щасливе майбутнє.
А огляніться -
Скільки могил,
Якою ціною...
А нам добре!
З цим не поспориш.
Кричали рідна мова..
рідна мова..
А ваші діти всім там
І якою ж мовою
нецензурно виражаються?
Думаєет скажуть вам спасибі
За порятунок.
Ні.
Скажуть ви до цього довели.
Все, що маємо ми то наща заслуга,
А вам.. вам по заслугам.
* Дисть цих утопій і фантазій, сапку в руки й на город,
після вас ніхто вже ні садити ні сапати , ні підгортати не буде,
не буде кому.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1063948
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.06.2026
автор: oreol