Ще живі.
Але вже вкриті землею.
Гребем, мов кроти, на поверхню.
Лице кровоточить, мов ікона.
Але я не святий.
Мої молитви звучать все голосніше.
І вже невідомо, куди бігти.
Перед нами знаки — тут міни.
Інші — летять із неба.
Дрони — немов шуліки,
шукають собі поживу.
Лежу.
Не ворушусь.
Сподіваюсь на Бога.
Закрив очі.
Можливо, це сон.
Та ні —
куля поранила ногу.
Мовчати нестерпно.
Кричу.
Гукаю на допомогу.
Смерть і життя
біжать наввипередки.
Під снарядами.
Під вогнем.
Світ гасне в очах.
Якщо не встигнуть — нехай.
Лише заберіть тіло,
щоб не склювали,
щоб не згоріло.
Щоб рідні оплакали
і поховали.
Я не святий,
щоб мої мощі шукали.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1063878
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.06.2026
автор: Сем Діма