Ліричний герой пана Списотруса просить прекрасного друга після його смерті пам’ятати його вірші.
Sonnet XXXII
If thou survive my well-contented day,
When that churl Death my bones with dust shall cover,
And shalt by fortune once more re-survey
These poor rude lines of thy deceased lover,
Compare them with the bettering of the time,
And though they be outstripp’d by every pen,
Reserve them for my love, not for their rhyme,
Exceeded by the height of happier men.
O, then vouchsafe me but this loving thought:
‘Had my friend’s Muse grown with this growing age,
A dearer birth than this his love had brought,
To march in ranks of better equipage:
But since he died and poets better prove,
Theirs for their style I’ll read, his for his love.’
Як мій день спокою переживеш,
Коли кістки смерть порохом вкриває,
Ти, може статись, ще раз розгорнеш
Незграбне, що я, люблячи, складаю.
Це порівняєш з тим, що час привніс,
І збережи не найгарніші вірші
Ти за любов, не внаслідок тих рис,
Що кращі у поетів щасливіших.
Мені ж прошу з любов’ю присуд дать:
«Якби із часом Муза ще зростала,
Друг міг би й досконаліше писать:
Між перших буть Любов би спонукала.
Та він умер… Що ж, я вшаную знов
Красу їх слова — і його любов».
Переклад 02.06.2026.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1063755
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.06.2026
автор: Валентина Ржевская