Ми відкладаємо життя на потім,
Живемо так, як і жили колись.
Здавалося б, що навіть вибух сотий
Змінити мав усе, чим ми клялись...
Ми мали б цінувати все, що маєм,
І жити зараз, а не на повтор.
Але ми досі свої ролі граєм,
І тягнемо минулого докор.
Ми кажемо: «Куплю оце вже після…»,
«На той концерт колись іще піду…».
І затихає недоспівана та пісня,
Поки життя тримаємо в кутку.
Здавалося б, навчила нас руїна,
Що є лиш «тут» і є святе «тепер».
Але тривога тисне в серце криво,
І знов момент сьогоднішній помер.
Шукаємо для щастя інший час ми,
І відкладаєм долю на папір.
Але життя вирує всупереч нещастям,
Спливає тихо, всупереч зневір.
Твоє «не завтра» — а уже сьогодні!
В ознобі дня, у ритмі відчуттів.
Не дай життю сховатися в безодні
І рахувати дні у просторі років.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1063688
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.06.2026
автор: Інна Мазурова