Вечір


Вечір  сьогодні  дивний.  Повернувшись  з  роботи,  поїв  та  влігся  в  ліжко.
Спочатку  просто  дивився  відоси,  зведення  новин  і  т.  д.
Попиваючи  колу  зеро  та  поїдаючи  кукурудзяні  чіпси  зі  смаком  барбекю.
Включив  собі  серіальчик  —  «Мр.  Робот».
Але  дивився  він  якось  важко,  думаю,  через  те  що  дивлюсь  його  не  вперше.  Глянувши  хвилин  двадцять,  вимкнув.

Через  деякий  час,  гортаючи  вкладки  в  браузері,  наткнувся  на  аудіокнигу,
яку  почав  слухати  декілька  тижнів  тому.  Ну  як  почав  —  десять  хвилин  послухав  та  виключив.
Був  невідповідний  настрій.
Я  подумав:  раз  серіал  не  заходить,  чом  би  не  послухати.  Книжка:  «Сад  Гетсиманський».  Прослухав  її  приблизно  годину,  цікава  книжка.
Про  повернення  додому,  зраду  від  найрідніших  людей  та  безжальність  репресивної  системи.

Поки  слухав,  стемніло.  Вимкнувши,  ще  деякий  час  просто  лежав  у  ліжку,  роздивляючись  кімнату  в  напівтемряві  та  слухаючи  тишу.  Чим  довше  слухав,  тим  більше  у  цій  тиші  вчувалась  самотність,
але  не  звичайна,  коли  бракує  когось  поряд,
а  самотність  людини,  яка  лежить  в  ліжку  з  вимкненим  світлом  і  думає  про  її  місце  в  світі,
про  те,  чому  вона  на  цей  світ  прийшла,
про  те,  як  вона  цей  світ  залишить,
та  про  те,  наскільки  швидко  її  слід  загубиться  у  вічності.
Лежав  і  намагався  провідчувати  цей  момент.

Інколи,  коли  я  ловлю  такі  стани,  намагаюсь  зосередитись  на  чомусь  дуже  звичному.
Цього  разу,  сидячи  в  туалеті,  я  перекидав  рулон  туалетного  паперу  з  руки  в  руку,  концентруючись
одразу  на  двох  речах:  на  тому,  що  відчуває  рука,  в  якій  рулон,  та  на  тому,  що  відчуває  та,  в  якій  його  немає.  Після  кидав  в  іншу  руку  і  старався  прослідкувати  за  відчуттям  ваги,  якого  ще  не  було  секунду  назад.  Сидів  і  думав,  перекидаючи  рулон  з  руки  в  руку:  «А  раптом  зараз  я  ще  раз  його  перекину  і  нічого  не  відчую,  чи  є  така  ймовірність?  Або  він  пролетить  крізь  руку?»  —  але  рулон  невблаганно  грав  за  законами  фізики,  приземляючись  в  долоню,  а  нервові  клітини  передавали  імпульс  в  мозок  про  те,  що  папір  приземлився,  і  я  знову  відчував  його  вагу.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1063600
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.06.2026
автор: Rosbos