Чай ранковий “Трипільський”

трипільське  сонце
повагом  сходить  у  моєму  залізному,  чорному  від  чайного  нальоту,  кухлі
приємно  заповнює  ароматом  перегнилого  листя  келію  нашу  в  три  дерев'яних  накати
на  стрілецькі  галети  мащу  солодкий  квітковий  мед  у  стіках,  ним  і  смакую
перед  ворожим  штурмом,  який  почнеться  як  завше  по  сіряку,  на  світанку,
ніби  за  розкладом  на  кінець  моєї  зміни
хлопці  поки  дрімають  у  закутках,  бачучи  в  снах
голих  дівчат,  що  манять  до  себе  в  обійми,  гукаючи  кожного  по  імені
а  я  випускаю  у  повітря  хижого,  сірого,  мов  сокола,  мавіка:
він  випурхує  з  укриття  ревучи,  між  покарлючені  гілки  дерев,  розрізаючи  моторами
затишшя  передсвітанкового  рожевого  неба
він  бачить
як  з  туманних,  обдертих,  кострубатих  посадок  випірнають  теплові  сигнатури  коробочок,
вагітні  руснявими  безтямними  організмами
"почалося",  -  кричу  я  у  "міт"  черговому,  дуже  оперативному,
"прокидайтеся",  -  кричу  у  чат  ефпівішникам,
що  теж  подрімали  в  жовтневих  обвітрених  бліндажах
"до  завтра"-  махають  тоненькими  рученятами  дівчата  у  снах  моїх  пацанів
і  ніяк  не  хочуть  відпускати
русаки  вибігають  з  коробочок,  намагаючись  добігти  до  зеленки  полями
і  я  споряджаю  свого  сокола  ребристими  ефками  та  колючими  вогами
упевнено  його  направляю  у  бій
терзати  та  розкладати  на  клаптики  безликі  тіла,
шмаття  яких  розкидує  на  стебелля  здичавілих  амброзій  й  полину
жужики-камікадзи  жалять  і  розтинають  ворожі  коробочки,
перетворюючи  їх  у  безформну  металеву  масу
макабра  на  темних  долинах  править  бал
з  густих  яремних  вен  вибалок  і  байраків
іде  горлом  чорна  смердюча  русаковська  кров
стодвадцятка  нашпиговує  животи  стелевими  зернами
жоден  з  них  не  дійде  до  нашої  піхоти  і  зітреться  у  ранкову  імлу,  як  примара
ми  відбиваємося
і  я  поступаюся  робочим  місцем  пілота
і  мов  беззахисний  пес  у  лежанку,  заглиблююсь  у  свій  продірявлений,  обшматаний  спальник
а  тим  часом  сонце  трипільське  груди  розправляє  все  ширше
наді  мною  напівсонним,  над  пацанами,  що  розливають  окріп  по  кухлях,  над  нашою  келією
переповненою  запахами  гнилого  листя

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1063374
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.05.2026
автор: Олег Дорош