Іржаві ґрати дихають, стискаючи,
Летять у вирій мрії про майбутнє,
І простір плаче, діточок втрачаючи,
Життя в очах у нас тепер відсутнє.
Жагучий біль пронизує від стелі,
І кожна крапля рве канат надії,
Відлунням риком впився розпач в скелі,
Не стримати емоції стихії.
Нас замкнено у кризі ще живими,
Ми замуровані липкою павутинню,
І скрегіт хижий стискує міцними
Обіймами і тисне люто тінню.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1063372
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.05.2026
автор: Настасія