У надії й печалі
Шлях веде мене в далі
До пустої пісної землі:
Там, де вихри блукають,
Там, де тіні ридають
І душа сама марить в імлі!
Я в ту даль пильно гляну
І постане незнане
Скам'яніле питання моє:
Там є кров'ю облиті
Дні мої вже прожиті,
Чи ж небажаний гість я там є?
Я стою при багатті,
мов безумець, в ошматті,
Глухо десь похоронний б’є дзвін.
Верби сплять над водою,
Льодяною, німою,
Не лунає ні шум, ні проклін.
У тих нетрях заснулих
Зникло наше минуле!
О душа – в тій студеній біді
Ми із ним неминуче
Зійдемось і обручим
Наші чола печальні, бліді!
Людмил Стоянов, Обручение
Между скръб и надежда
Моя друм ме извежда
Към безродна, безбродна земя :
Дето вихри блуждаят,
Дето сенки ридаят
И душата бленува сама!
Но нататък аз гледам,
И се взирам с неведом
Вкаменен и тъжовен въпрос:
Там са в кърви облени
Мойте дни неживени,
И аз пак ли ненужен съм гост?
Аз стоя при огнище
На безумни и нищи,
Глухо бий погребалния звон;
И върби се навели
Над води онемели,
Не полъхва ни шепот, ни стон.
В тия дебри враждебни
Нашто минало дебне!
О душа - в тая ледна мъгла:
Него ний ще отключим.
С него ний ще обручим
свойте бледни, тъжовни чела!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1063323
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.05.2026
автор: Валерій Яковчук