Інша

Та  жінка,  що  живе  моїм  життям,
не  мучиься  неясним  каяттям.
Сидить  в  кімнатці,  схожій  на  мою,
як  буква  М  на  букву  W.
Лице  моє,  як  маску,  надягла,
у  нас  однаковісінькі  тіла
(лиш  родимка  моя  у  неї  справа),
та  сама  в  нас  хода,  така  ж  постава.
Шульга,  вона  наслідує  мій  почерк
і  олівцем  у  зошиті  скрегоче,
виводячи  химерні  письмена.
Буває,  щось  замислює  вона.
Фарбує  губи,  голосно  сміється,
наспівує  –  й  щасливою  здається…
Зустрівшись  з  нею  поглядом  уранці,
я  заздрю  цій  двійничці,  самозванці,
адже  вона  мою  украла  душу!
А  я  за  це  їй  усміхатись  мушу.
Я  б  знищила  її  –  та  поміж  нами
гладеньке  скло  і  плівка  амальгами.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1063195
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.05.2026
автор: Світлана Себастіані