Ліричний герой пана Списотруса просить прекрасного друга не брехати про його позитивні риси.
Sonnet 72
O, lest the world should task you to recite
What merit lived in me, that you should love
After my death, dear love, forget me quite,
For you in me can nothing worthy prove;
Unless you would devise some virtuous lie,
To do more for me than mine own desert,
And hang more praise upon deceased I
Than niggard truth would willingly impart:
O, lest your true love may seem false in this,
That you for love speak well of me untrue,
My name be buried where my body is,
And live no more to shame nor me nor you.
For I am shamed by that which I bring forth,
And so should you, to love things nothing worth.
72
Щоб світ тебе не спонукав назвати,
До мене що збудить любов могло,
Мене по смерті краще забувати:
В мені щось доброчесне не жило.
Хіба що вигадаєш, збрешеш славно,
Щоб більше я здобув, ніж право є.
Мене знайшла б хвала по смерті гарна,
Такої бідна правда не дає.
Нехай любов себе не зрадить щира,
Не варто зовсім, люблячи, брехать.
Мої ім'я та тіло до могили
Хай підуть, щоб нам сорому не знать.
Що створено - в тім сором мій тяжкий,
В тім, що негідне любиш, був би твій.
22.05.2026
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1063052
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.05.2026
автор: Валентина Ржевская