Дим «Index prohibitorum»

«В  Україні  оновили  Реєстр  видавничої  продукції  антиукраїнського  змісту  й  додали  61…»  (З  матеріалів  культурно-видавничого  проєкту  «Читомо»)

Тож  торкнемося  однієї  з  найбільш  чутливих  та  болючих  тем  сучасності  —  меж  державної  цензури  в  часи  історичних  потрясінь.
Держава,  що  запроваджує  подібні  списки,  фактично  реанімує  середньовічний  Ватиканський  «Index  prohibitorum»  —  похмуру  спадщину  сутінків  європейської  історії.    
Проте,  як  каже  влучна  народна  приказка:  «Усе  це  вже  було  та  загуло».  Життя  нікого  не  просить  і  не  вмовляє.  Воно  просто  йде  собі  далі,  тримається  на  рівних  із  чиновниками  та  зрештою  заганяє  бюрократичні  вигадки  у  глухий  кут.  «Честь  народжує  розум»  —  ладні  й  толкові  колись  побутували  прислів’я.  Такими  вони  й  залишаться  попри  будь-які  часи.
Історія  суворо  свідчить:  заборона  завжди  виявлялася  безсилою  проти  справжньої  думки.  У  різні  епохи  до  папського  списку  потрапляли  твори  таких  мислителів,  як  Еразм  Роттердамський,  Лоренс  Стерн,  Вольтер,  Даніель  Дефо,  Джордано  Бруно,  Миколай  Коперник,  Оноре  де  Бальзак,  Жан-Поль  Сартр.  Повний  перелік  авторів,  затаврованих  цензурою,  наводить  фундаментальна  праця  «J.  Martinez  de  Bujanda,  Index  librorum  prohibitorum,  1600—1966»,  видана  у  Женеві.  Майже  всі  видатні  західні  філософи  опинилися  там  —  зокрема  Рене  Декарт,  Іммануїл  Кант,  Джордж  Берклі.  
Навіть  славнозвісний  вислів  Томаса  Джефферсона  нагадує  нам  про  марність  подібних  дій:  «Катувати  тіло  —  менший  гріх,  ніж  зв'язувати  думку».  Цікаво,  що  деякі  відомі  атеїсти,  як-от  Артур  Шопенгауер  та  Фрідріх  Вільгельм  Ніцше,  не  увійшли  до  переліку  лише  на  підставі  загального  правила  Ватикану,  за  яким  будь-які  праці  із  критикою  католицької  віри  вважалися  забороненими  автоматично,  за  самим  фактом  свого  існування.  Подекуди  туди  потрапляли  й  нацистські  тексти,  зокрема  писання  ідеолога  Розенберга,  хоча  книга  Гітлера  «Майн  Кампф»  у  списку  чомусь  була  відсутня...
Тут,  як  слушно  зауважував  Абрам  Терц:  «Одним  сумнівним  епітетом  не  обійтись…»    
Поява  реєстру  забороненої  літератури  у  наші  дні  —  це  надумана  «нова  історія».  Подібні  штучні  вигадки  рано  чи  пізно  збуваються,  відбуваються  та  остаточно  забуваються.  Справжній  письменник  ніколи  не  постає  полоненим  у  казематах  кон’юнктурників  та  чиновників.  Заручником  обставин  стати  може,  але  не  бранцем  духу.  Без  ризику  просто  не  існує  мистецтва,  адже  боягуз  не  грає  у  карти  чи  хокей.  За  словами  Вольтера,  який  сам  зазнав  переслідувань:  «Заборонені  книги  повертають  собі  волю,  бо  перешкоди  лише  подвоюють  їхню  силу».

Штучне  обмеження  свободи  слова  приносить  гіркі  плоди.  Позбавлення  можливості  читати  ту  чи  іншу  працю  веде,  вільно  чи  мимоволі,  до  повної  втрати  книжкового  інтересу  як  до  духовної  потреби  людини.  У  людському  розумі  утворюється  пустка.  Минає  час,  і  там  починають  гуляти  протяги  рідних  просторів  неуцтва  та  невігластва.  Постає  закономірний  наслідок:  ані  прощення,  ані  зречення…  Ця  тема  видається  позбавленою  правоти,  вона  обходить  стороною  прості  права  громадян  та  залишається  без  відповіді.  А  коли  прощення  відсутнє,  то  воно  вже  й  непотрібне.
І  хто  вносить  назви  книг  у  заборонні?    Чиновні  люди,  твердо  переконані  у  своїй  розумовій  вищості  над  іншими  громадянами…  Якось  важко  позбутися  відчуття,  що  від  періоду  середньовіччя  нас  відділяют  не  сотні  років…    А  середньовіччя  присутнє  в  кожну  епоху…

Коли  книга  перестає  забавляти  очі,  то  зникають  і  горизонти,  а  сторінкові  береги  стають  непомітними.  Тоді  людині  залишається  лише  дивитися  в  екран  телевізора,  смартфона  чи  комп’ютера,  де  за  слюдовим  або  скляним  краєм  нас  нібито  не  шукатимуть  злоба  та  обман.  Що,  полегшало?  «А  що  ж  поробиш?  —  розведе  руками  пересічний  читач,  —  слід  пристосовуватися…»  А  в  очах  при  цьому  —  натужність  та  внутрішня  невідвертість.  Хіба  за  цим  стоїть  реальний  патріотизм,  вихований  у  масах  державою  та  часом?  Як  писав  колись  Генріх  Гейне,  чиї  книги  згодом  палили  на  площах:  «Там,  де  спалюють  книги,  в  кінці  спалюватимуть  і  людей».  Цей  вислів  яскраво  підкреслює,  куди  веде  шлях  заборон.

Проведення  чи  співдія  політиці  отупіння…  Така  от  політична  потреба  чи  що…  Але,  політика  не  статичний  стан,  а  динамічний  процес.  І  він  може  різко  змінитися  під  впливом  відповідних  обставин…
Згадаймо  заборону  поезій  Кобзаря…  Вона  розпочалася  за  царату  і  тривала  десятиліттями.  Навіть  після  його  смерті  царські  цензори  пильно  стежили,  аби  гострі  політичні  вірші  не  потрапляли  до  друку.  «Поезії  Шевченка  «Кавказ»,  «Іржавець»,  «Великий  льох»,  «Розрита  могила»,  а  також  інші  твори,  що  відзначаються  неприхованим  антидержавним  спрямуванням,  визнаються  абсолютно  неприпустимими  до  друку  та  поширення  серед  публіки.  Вилученню  підлягають  будь-які  згадки  про  колишню  волю  Малоросії»  .  
Не  уник  утисків  і  Каменяр  Іван  Франко.  Він  перебував  майже  під  постійним  наглядом  як  австро-угорської,  так  і  російської  цензури.  Його  вірші  конфісковували,  а  самого  автора  неодноразово  заарештовували…
«Наклад  збірки  підлягає  арешту  та  вилученню  з  огляду  на  наявність  у  поезіях  закликів  до  порушення  громадського  спокою,  підриву  авторитету  закону  та  пропаганди  соціал-демократичних  ідей,  що  загрожують  чинному  державному  устрою»  .
Не  минули  заборони  і  творчі  здобутки  Максима  Рильського.
Поет  опинився  під  жорстоким  тиском  сталінської  цензури.  Його  звинувачували  у  «буржуазному  націоналізмі»  та  відірваності  від  пролетарської  дійсності,  змушуючи  переробляти  або  зовсім  ховати  у  шухляду  цілі  поетичні  цикли.
«У  поезіях  Максима  Рильського  виявляється  замилування  минулим,  відсутній  пафос  соціалістичного  будівництва.  Натомість  автор  концентрується  на  інтимних  переживаннях  та  неокласичних  мотивах,  що  чужі  робітничому  класу.  Такі  вірші  не  знайдуть  місця  на  сторінках  радянських  часописів».  
Рильського  звинувачували  у  тому,  що  його  поетична  мова  занадто  витончена,  а  образи  —  надто  далекі  від  колгоспних  буднів.  Справжні  шедеври  оголошувалися  ідеологічним  шкідництвом,  а  деякі  його  книжки  пускали  під  ніж  ще  у  друкарні…
Чиновники  та  цензори  всіх  епох  мислять  однаковими  категоріями,  а  справжнє  мистецтво  завжди  виявляється  довговічнішим  за  будь-які  заборонні  списки.

Понад  століття  тому  Лев  Шестов  у  праці  «Філософія  трагедії»  зазначив,  що  найважчим  виявляється  запитання,  яке  на  перший  погляд  здається  найпростішим  —  запитання  самому  собі,  запитання  про  себе.  Для  людини  нашої  доби  це  особливий  виклик.  
Трагедія  людини…  Людини,  яку  закликають  бути  собою  лише  заради  офіційних  жертвоприношень,  позбавляючи  при  цьому  права  на  вільний  вибір,  інтелектуальний…

Сьогодні  бути  «собою»  закликають  лише  тоді,  коли  треба  чимось  жертвувати.  А  коли  земля  іде  з-під  ніг  —  приносити  жертву  вже  немає  кому.  І  куди  ж  діватися?  
Можливо,  та  нова  предметна  мета,  яку  нам  усім  ще  належить  усвідомити  на  шляху  історії,  лежить  саме  в  етичній  сфері.  Адже  кожна  особистість  —  неповторна.  
Такими  постають  і  справжні  книги,  які  нині  намагаються  вносити  до  індексацій.
Історія  вкотре  демонструє  парадокс:  до  Ватиканського  «Індексу»  свого  часу  потрапили  і  праці  Еразма  Роттердамського.  При  цьому  сама  ідея  європейської  єдності,  сучасного  толерантного  гуманізму  та  культури  бере  витоки  саме  в  його  творчості.  
То  як  же  на  це  подивиться  сучасна  Європа?  
Та  й  чи  подивиться  взагалі?
Та  в  історичному  плані  доля  «Index  prohibitorum»  вирішена.  Але  кострище  від  його  вулкану  продовжує  диміти…  Про  цей  дим  і  нагадують  нам  заборонені  книги…





адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1063021
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.05.2026
автор: Сумирний